НА ПОРОЗI ВIЧНОСТI



Категории Микола СингаÏВський ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Художнику i поету, побратимовi моєму Анатолiю Луценку. Давнiй звичай в серцi молодому, Iдучи на зустрiч, я берiг: – Чуєш, друже, мир твоєму дому! – Знову я ступив на твiй порiг. Щоб з довiр'ям батька i дитини Роздiлити радiсть чи журбу. Щоб усi ми – дiти Украïни, Наче хрест, несли свою судьбу. А хрестiв, як долi, не забути, I пiд серцем ще ятриться бiль... Ти ж хотiв людиною побути, – Роздiлити з друзями хлiб-сiль. Наче бджоли, на твоïм порозi Помислiв розбурханi роï. Та чекають, брате, нас i досi Кам'янка i Саверцi твоï. Де живуча мудрiсть родоводу Знов тебе приводить до людей, Де узяв ти слово у народу – I, мов птаху, випустив з грудей. Щоб летiло на вуста на волю, На стежки, де в'яжеться спориш, – I сказало про твою недолю – Про Сибiр, Освенцiм чи Париж. Та найбiльш – про глиняну домiвку В три вiконця, наче з-пiд землi, Що звелася на скорботах вiку, Приютивши маминi жалi. Все життя до отчого порога Серцем припадав ти кожну мить. Та – святая iз святих – дорога, Мов Чумацький шлях, тобi зорить. Щоб на свiт досхочу надивиться, Цвiт i колiр в серцi зберегти, Де Землi родинноï живиця Свiтиться сльозами доброти. Спогади... Плачi i сльози житнi. Вже за плечi вiчнiсть обiйма... Ти ж хотiв людиною пожити, А часу i досi ще нема.
НА ПОРОЗI ВIЧНОСТI